Козакевич А. С., кандидат економічних наук, доцент кафедри філософії, економіки та менеджменту освіти Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, Україна, м. Рівне

e-mail: kas-59@ukr.net

Синергетична парадигма управління людським капіталом

Анотація. Сучасний етап суспільно-економічного розвитку характеризується переходом від економіки промислового капіталу до економіки знань. Носієм і джерелом ключового фактора виробництва за таких обставин стає людина. Людина знаходиться в центрі соціально-економічної системи і як споживач, і як виробник. Людський фактор виступає головним резервом розвитку виробництва, провідним чинником розвитку і стабільності економіки. В таких умовах особливої уваги набуває питання управління людським капіталом як основної умови забезпечення економічного зростання, а також економічного і соціального розвитку.

У статті розглянуто синергетичний підхід до управління людським капіталом, орієнтований на кардинальні зміни в економіці, соціальних структурах, культурі та політиці, які обумовлені вступом суспільства в інформаційну епоху. Показано залежність ефективного розвитку підприємства від стратегії управління людським капіталом, цілеспрямованої політики з його формування та розвитку.

Аналіз процесу реформ через призму синергетичної біфуркації передбачає облік регулювальних параметрів розвитку, розробку альтернативних сценаріїв та оцінку політичних і соціальних ризиків по кожному з них з метою своєчасного виявлення ролі випадкових чинників, які можуть надати непропорційно високого впливу в зоні біфуркації. І, що найголовніше, синергетичний підхід націлює стратегію розвитку організації на вищий рівень управління, на зміцнення духовних, моральних основ колективу, який повинен сприймати процес змін як умову руху до нового стану.

Ключові слова: синергетика; біфуркація; парадигма; людський капітал; розвиток; управління.

Література:

1. Беккер Г. Человеческий капитал. США: экономика, политика, идеология. 1993. № 11. С. 119- 134.
2. ЗангВ. Б. Синергетическая экономика. Времяиперемены в нелинейной экономической теории. М. : Мир, 1999. 335 с.
3. КатцД., Кан Р.Л. Системный подход к изучению организаций. Классики теории государственного управления: американская школа. М.: МГУ, 2003. С. 269-283.
4. Осборн Д., Пластрик П. Управление без бюрократов. Пять стратегий обновления государства. М. : Прогресс, 2001. 536 с.
5. КастельсМ. Информационная эпоха: экономика, общество, культура. М. : ГУ ВШЭ, 2000. 608 с.
6. МакгрегорД.М.Человеческий фактор на предприятии. Классики теории государственного управления: американская школа. М.: МГУ, 2003. С. 245-254.
7. Хакен Г. Самоорганизующееся общество. Синергетическая парадигма. Социальная синергетика. М. : Прогресс-традиция, 2009. С. 350-369.
8. ПригожинИ., СтенгерсИ. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. М. : Прогресс, 1986. 432 с.
9. ПолтеровичВ.М. Элементы теории реформ. М. : Экономика, 2007. 447 с.
10. Князева Е. Н., Курдюмов С.П. Основные принципы синергетического мировоззрения. Основания синергетики. СПб. : Алетейя, 2002. 414 с.
11. Нормирование численности государственных гражданских служащих в сфере осуществления контроля (надзора) и предоставления государственных услуг. М.: Дело, 2015. 276 с.